Доплерографія
Принципи доплерографії
За допомогою доплерографії можливо розрахувати швидкість і напрям течії крові в різних відділах серця. У стенозованій ділянці відбувається різке зростання швидкостей, але їх вектори залишаються паралельними. Нижче місця стенозу вектори швидкостей набувають різних величин і напрямку – турбулентний потік, що відображується на доплерехокардіограмі широким частотним спектром (рис. 1).
Умовні позначення щодо доплерографії. Рух крові до датчика реєструється вище ізолінії спектрограми (А), а від датчика – нижче базової лінії (Б). У нормі течія крові в камерах серця і головних магістральних судинах відносно ламінарна і графічно зображується вузькодисперсним пучком (1) на відміну від широкодисперсного турбулентного потоку (2).
Рис. 1 Схема проведення доплерографії
Види доплерографії
В клінічній практиці користуються двома видами доплерографії – імпульсною і безперервною. Кольорове доплерівське картування є спеціальним варіантом імпульсної доплерографії.
Імпульсна доплерографії завжди комбінується із зображенням у режимі секторального сканування чи М-режимі, що полегшує вибір найліпшого місця і напрямку локації. При цьому варіанті доплерографії один і той самий п’єзокристал служить і генератором коливань, і рецептором відбитих хвиль.
Оцінювання швидкості течії крові методом доплерографії
Адекватна оцінка швидкості течії крові можлива при величині зміщення частоти коливань (Δf) не більше половині частоти повторення імпульсів (ЧПІ). ЧПІ обмежена при імпульсній доплерографії глибиною локації, що у свою чергу обмежує вимірювання високошвидкісних потоків. Максимальна швидкість течії крові, яка вимірюється при імпульсній доплероехокардіографії, називається межею Найквіста. При швидкості вищій, ніж ця межа, виникає спотворення доплерівського спектру (aliasing) – на приладі з’являється сигнал про потік, спрямований у протилежний бік від реально існуючого.
Імпульсна і безперервна доплерографія
Проводячи доплерографію в режимі безперервного випромінювання, одні п’єзокристали постійно генерують коливання, а інші постійно сприймають відбиті хвилі (рис.2).
Рис. 2 Схема імпульсної (А) і безперервної (Б) доплерографії
При цьому немає обмежень щодо частотного зміщення і таким чином відсутні обмеження у визначенні швидкості потоку. У той же час, використовуючи такий варіант доплерографії, не можливо точно визначити місце локалізації, тому що інформація про швидкість потоку приходить з усіх пунктів відносно ходу ультразвукового променя. При постійнохвильовій доплерографії накладається зображення низьких швидкостей до стенозу і високих швидкостей дистальніше нього. При цьому варіації в інтенсивності сигналу відображують кількість еритроцитів з певною швидкістю руху (так зване спектральне зображення).
Таким чином, обидва режими доплерографії доповнюють один одного. Імпульсний режим дозволяє визначити локалізацію, напрям потоків, провести їх кольорове картування, а постійний режим точно вимірює високі швидкості.
^Наверх