Літературний огляд щодо поширення хвороб серця в собак (кардіоміопатії та пороки атріовентрикулярних клапанів серця)
Поширення кардіоміопатій і пороків атріовентрикулярних клапанів серця в собак (ДКМП, ГКМП, АКМП, РКМП, ендокардіоз)
Руденко Андрій Анатолійович, д-р вет. наук, доцент, ветеринарний кардіолог
Хвороби серця і судин у собак досить різноманітні і зустрічаються повсюдно на всіх континентах світу і складають значну питому масу серед внутрішніх хвороб тварин. За запропонованою професором Г. В. Домрачевим класифікацією у тварин серцево-судинні захворювання поділяють на хвороби перикарда, міокарда, ендокарда та кровоносних судин. Частота виявлення зазначених хвороб серця та судин позитивно корелює з віком хворих тварин. Хвороби серця у дрібних домашніх тварин становлять близько 10,0 % від усієї внутрішньої патології, у тому числі на спадкові захворювання приходиться один випадок з десяти. Так, у Німеччині хвороби серця в собак складають 9,3 %, у Нідерландах – 22,2 %, у Данії – 3,8 %, Росії – 5,0 % від загальної кількості випадків внутрішньої патології, яка становила 4010, 928, 290 і 28520, відповідно.
Хвороби міокарда в собак
З хвороб міокарда в собак найбільш часто реєструють дилатаційну кардіоміопатію (ДКМП) і міокардит; рідше – гіпертрофічну кардіоміопатію (ГКМП), аритмогенну правошлуночкову кардіоміопатію (АКМП), міокардіодистрофію (або дистрофію міокарда) і робочу гіпертрофію міокарда; зовсім рідко – пухлини серця (кардіальні неоплазія), інфаркт міокарда (інфаркт серцевого м’яза), сor pulmonale (легеневе серце), рестриктивну кардіоміопатію (РКМП), ендоміокардіальний фіброеластоз, ішемічну хворобу серця, кардіосклероз, забій серця (міокарда), амілоїдоз серця (відкладення амілоїду в міокарді), синдром Хегліна і дилатацію коронарного синуса (розширення коронарного синуса).
За визначенням багатьох ветеринарних кардіологів, кардіоміопатії є хворобами міокарда, які асоціюються з механічною або електричною дисфункцією, та супроводжуються гіпертрофією міокарда чи дилатацією камер серця і розвиваються внаслідок різноманітних причин, але частіше вони мають генетичну детермінованість.
Дилатаційна кардіоміопатія собак
Дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) – це первинне ураження міокарда, що характеризується вираженою дилатацією (розширенням) порожнин і порушенням систолічної (контрактильної, скоротливої) функції серця.
За даними ряду дослідників (ветеринарних кардіологів), дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) є найпоширенішою хворобою серцево-судинної системи в собак. Найчастіше дилатаційна кардіоміопатія зустрічається у тварин великих і середніх порід, зовсім рідко – у собак з масою тіла, меншою 15 кг, і практично не діагностується в собак карликових порід. Найчастіше на дилатаційну кардіоміопатію хворіють собаки порід доберман, боксер і спанієль; рідше – ньюфаундленд, далматин, золотистий ретривер, ердельтер’єр, гігантський пудель, датський дог, німецький дог, канарський дог, ірландський вовкодав, мастино наполітано, середньоазійська і кавказька вівчарки, зовсім рідко – німецький пойнтер, американський пітбультер’єр, бобтейл, чорний російський тер’єр, сенбернар, басетхаунд, сибірський хаскі та португальський водолаз, ердельтер’єр і гігантський пудель та безпородні тварини. Варто додати, що дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) у собак порід доберман, лабрадор, боксер, вівчарок, групи молоський дог, ротвейлер, кокер-спаніель мають свої генетичні, етіологічні, патогенетичні, діагностичні, терапевтичні, прогностичні особливості. Тому у ветеринарній кардіології у собак виділяють наступні нозологічні одиниці дилятаційної кардіоміопатії:
- ДКМП доберманів
- ДКМП боксерів
- ДКМП ретриверів (лабрадорів)
- ДКМП вівчарок та молоських догів
- ДКМП ротвелерів
- ДКМП кокер-спаніелів
- ДКМП ірландських вовкодавів
Вочевидь, що за розвитку ветеринарної генетики будуть з’являться нові різновиди дилятаційної кардіоміопатії в собак.
Дилатаційна кардіоміопатія переважно зустрічається у псів. Дані щодо вікової сприйнятливості тварин до дилятаційної кардіоміопатії досить різняться. Так, у собак цей різновид кардіоміопатії, за даними різних авторів, реєструється у віці від 2–32 тижнів до старше10 років. За даними деяких ветеринарних кардіологів, середній вік, в якому діагностували ДКМП в ірландських вовкодавів, становив 45 місяців у псів і 59 місяців у сук. Вік хворих на дилатаційну кардіоміопатію собак із застійною формою хронічної серцевої недостатності (ХСН) був вірогідно вищим, ніж у тварин з субклінічним перебігом хвороби.
У дорослих доберманів ДКМП асоціювалась з раптовою серцевою смертю у 13 з 66 (19,7 %) тварин, а в цуценят віком 10–28 діб – у 6 з 8 (75,0 %) тварин.
Гіпертрофічна кардіоміопатія собак
Окрім дилятаційної кардіоміопатії, у собак діагностують гіпертрофічну (ГКМП). Ряд дослідників-кардіологів характеризують гіпертрофічну кардіоміопатію (ГКМП) як первинне ураження міокарда, яке характеризується вираженою гіпертрофією міокарда з нормальними або зменшеними розмірами порожнин лівого шлуночка, значним порушенням діастолічної функції серця і частим виникненням порушень серцевого ритму. За ГКМП може відбуватись асиметрична гіпертрофія міжшлуночкової перегородки із значною обструкцією шляхів відтоку лівого шлуночка. Цю патологію ще називають субаортальний стеноз. За даними деяких ветеринарних кардіологів у собак гіпертрофічну кардіоміопатію (ГКМП) зустрічається рідко, а в котів, навпаки, – часто.
Аритмогенна правошлуночкова кардіоміопатія в собак
Аритмогенна правошлуночкова кардіоміопатія (АКМП) характеризується прогресуючим фіброзно-жировим заміщенням тканин міокарда правого шлуночка і маніфестується розвитком важких форм аритмій, недостатністю кровообігу за правошлуночковим типом і раптовою смертю. Ця кардіоміопатія зустрічається переважно у псів породи боксер, спорадично діагностується в лабрадорів і англійських бульдогів. АКМП вперше було виявлено в суки. Також за даними деяких ветеринарних кардіологів, дилатаціна кардіоміопатія (ДКМП) собак породи боксер та аритмогенна кардіоміокатія (АКМП) боксерів – це тотожні нозологічні одиниці.
Рестриктивна кардіоміопатія собак
Рестриктивна кардіоміопатія (РКМП) – це неоднорідна група первинних і вторинних хвороб серця, що супроводжується ураженням ендокарда та міокарда, яке призводить до вираженого фіксованого обмеження (рестрикції) заповнення шлуночків у діастолу кров’ю і розвитку прогресуючої діастолічної хронічної серцевої недостатності (ХСН). Цей різновид кардіоміопатії в собак зустрічається досить рідко.
Було встановлено, що ендокардіальний фіброеластоз є рідкісною формою кардіоміопатії, яка характеризується дифузним розростанням колагенової і еластичної тканини в ендокарді та субендокардіальних шарах міокарда, що призводить до розвитку рестриктивно-дилатаційної застійної хронічної серцевої недостатності (ХСН). Цей рідкісний різновид кардіоміопатії було діагностовано тримісячного пса породи філа бразилеро і в 9-тижневого цуценяти породи веймаранер.
Деякі ветеринарні кардіологи визначають cor pulmonale (легеневе серце) як гіпертрофію і дилатацію правих відділів серця, що виникають в результаті гіпертензії у малому колі кровообігу внаслідок хронічних захворювань бронхів і легень, ураження легеневих судин або деформації грудної клітки.
Міокардит та міокардіодистрофія собак
Міокардит характеризують як дифузне запалення серцевого м'яза інфекційної або неінфекційної етіології. Інколи реєструють ізольований атріальний міокардит. З іншого боку, міокардіодистрофія – це незапальне ураження міокарда, яке є наслідком патологічних змін, що виникають поза серцево-судинною системою. Так, міокардіодистрофія в собак може бути вторинною і спричинятись гепатитом, гепатозом, нефрозо-нефритом, гіпотиреозом, гіпертиреозом, цукровим діабетом, гіперадренокортицизмом, дефіцитом тіаміну та гострим розширенням шлунка.
Синдром Хегліна, що виникає в собак за різноманітних хвороб міокарда, є енергетично-динамічною недостатністю серця. Він розвивається внаслідок порушення електролітного балансу, за якого виникає невідповідність між електричною і механічною систолою шлуночків.
Інфаркт міокарда і кардіосклероз (кардіофіброз) в собак
Інфаркт міокарда ряд дослідників-кардіологів визначають як некроз міокарда, який виникає внаслідок припинення притоку крові по одній з гілок коронарних артерій. За даними американських ветеринарних кардіологів інфаркт міокарда в собак зустрічається надзвичайно рідко. Так, у США впродовж 1985–1994 рр. інфаркт міокарда діагностували всього у 32 собак.
Разом з цим, кардіосклероз є захворюванням серцевого м’яза, що спричинено розростанням у ньому рубцевої тканини внаслідок тяжкого перебігу міокардиту, забою або дистрофії серця. Кардіосклероз (кардіофіброз) діагностується в собак доволі часто.
Амілоїдоз серця виявляється з частотою 0,6 % собак віком старше 10 років.
Інвазійні хвороби серця в собак виникають переважно за дирофіляріозу і ангіостронгільозу. Слід відзначити, що пухлини серця (неоплазії міокарда) в собак представлені гемангіоендотеліомою, лімфомою, рабдоміомою, рабдоміосаркомою і гемангіосаркомою.
Хвороби ендокарда в собак
Хвороби ендокарда в собак перебігають у вигляді ендокардиту, природжених та набутих пороків серця (вади серця і судин). Набуті пороки серця в собак зустрічаються значно частіше, ніж природжені. Причому, в 11,3 % собак, хворих на природжений субаортальний стеноз, був виявлений інфекційний ендокардит.
Пороки серця в собак
Природжені пороки серця в собак формуються у процесі внутрішньоутробного розвитку. Деякі з них виникають у перші роки життя собак внаслідок затримки розвитку серцево-судинної системи. З природжених вад серця в собак найбільшого поширення набули незарощення боталової протоки, стеноз устя легеневої артерії, стеноз устя аорти та дефект міжшлуночкової перегородки. Менше значення мають аномалія Ебштейна, дефект міжпередсердної перетинки, тетрада Фало, стеноз висхідного тракту правого шлуночка, двокамерний правий шлуночок, аортопульмональний септальний дефект, атрезія легеневої артерії, парціальний атріовентрикулярний канал, трипередсердне серце, дисплазія мітрального або трикуспідального клапанів.
Набуті пороки серця характеризуються структурними дефектами клапанного апарату серця, що зумовлені перенесеними захворюваннями ендокарда, дистрофічними і травматичними ураженнями клапанних структур. У зазначеній групі хвороб у собак найчастіше реєструють мітральну недостатність і комбіновану мітрально-трикуспідальну недостатність. У світовій науковій літературі ці хвороби позначають як «ендокардіоз атріовентрикулярних клапанів», «міксоматозна хвороба атріовентрикулярних клапанів», «хронічна клапанна хвороба» і «дегенеративна клапанна хвороба». Втім, указані вище захворювання можуть ускладнюватись пролапсом мітрального клапана.
Необхідно зазначити, що за ендокардіозу в більшості хворих тварин патологічним процесом уражається лише один мітральний клапан, в однієї третини собак зустрічається одночасне пошкодження як двостулкового, так і тристулкового клапанів, а ізольоване ураження трикуспідального клапана відбувається досить рідко (не більше 2,0 % від загальної кількості випадків).
Вважається, що ендокардіоз атріовентрикулярних клапанів у собак це найбільш поширена хвороба серця, яка складає понад 70,0 % від загальної кількості серцево-судинних захворювань. Вікова схильність собак до хронічної клапанної хвороби за даними різних дослідників дещо різниться. Так, недостатність атріовентрикулярних клапанів закономірно реєструється в собак старших 5-річного. У собак віком 1–5 років недостатність атріовентрикулярних клапанів зустрічається в поодиноких випадках. Навпаки, у всіх собак старших 13-річного віку був встановлений ендокардіоз. Більше того, з 942 обстежених клінічно здорових собак мітральну недостатність знайшли в 14,4 % тварин. Майже такі ж дані отримані ветеринарними кардіологами з Швеції, які встановили симптоматику мі тральної недостатності у 65 з 494 клінічно здорових собак, що склало 13,2 %.
На недостатність атріовентрикулярних клапанів, в основному, хворіють собаки карликових і середніх порід. Так, найбільш часто цю патологію виявляють у представників таких порід, як спанієль, пудель, такса. Рідше її діагностують у шпіців, шнауцерів і фокстер’єрів, чіхуахуа, йоркширських і бостонських тер’єрів, мальтійської болонки, рідко – у лхаса апсо, мопсів, ші-тцу, англійських бульдогів. Спорадично цю патологію діагностують також у собак великих порід (німецька вівчарка, ротвейлер). Більше того, з 225 собак, хворих на мітральну недостатність, 211 (93,8 %) були представниками дрібних, а 14 (6,2 %) – великих порід собак.
Недостатність клапанів аорти є досить рідким захворюванням, яке зустрічається переважно в собак великих порід (німецька вівчарка, боксер, ротвейлер, золотистий ретривер).
Хвороби перикарда в собак
До хвороб перикарда в собак відносять перикардит, пухлини перикарда, ідіоматичну перикардіальну кровотечу, пневмоперикардіум і кісткову метаплазією перикарда. Пухлини перикарда в собак спричинені гемангіосаркомою, хемодектомою, мезотеліомою або лімфобластною лімфомою.
Хвороби судин в собак
До хвороб судин відносять атеросклероз, артеріальну і легеневу гіпертензію, тромбоемболію легеневої артерії, гіповолемічний, геморагічний, анафілактичний і кардіогенний шок, синдром каудальної порожнистої вени, оклюзію стегнової артерії.
Атеросклероз, що спричиняє макроінфаркти міокарда в людей, є нетиповим для собак і виникає в них лише за гіпотиреозу на тлі годівлі кормами з високим вмістом ліпідів у віці старше 12 років. Зазначена патологія характеризується ущільненням артеріальної стінки внаслідок розростання сполучної тканини через відкладання жовтої жирової речовини на поверхні стінок артерій з утворенням «атеросклеротичних бляшок», які призводять до зменшення кровообігу, інфаркту або інсульту. У дослідженнях, проведених у США впродовж 1970–1983 рр., атеросклероз на розтині був підтверджений всього у 21 собаки.
Кардіальні синдроми в собак
За даними ряду ветеринарних кардіологів, майже всі захворювання серця і судин у собак ускладнюються розвитком таких синдромів як хронічна серцева недостатність (ХСН), порушення серцевого ритму, раптова смерть, артеріальна і легенева гіпертензія.
Артеріальна гіпертензія – це синдром підвищення артеріального тиску, який у собак практично завжди асоціюється з хворобами нирок або атеросклерозом. Легенева гіпертензія представляє собою підвищення тиску в легеневій артерії внаслідок серйозних патологічних змін судин легень або підвищення тиску в лівих відділах серця за кардіоміопатій і набутих вад серця.
Вважається, що хронічна серцева недостатність (ХСН) є синдромом, який виникає за неспроможності серця через погіршення своєї насосної функції забезпечувати адекватне кровопостачання організму, насичення Оксигеном, поживними речовинами тканин і виведення кінцевих продуктів метаболізму. Поряд з цим, аритмічний синдром характеризують як порушення частоти і регулярності скорочень серця через порушення його основних електрофізіологічних функцій (автоматизму, збудження, провідності, рефрактерності тощо).
Серцево-судинні хвороби в собак досить часто ускладнюються синусовою тахікардією, миготливою аритмією, синусовою брадикардією, синдромом дисфункції синусового вузла, періодичною зупинкою передсердь, синоарикулярною блокадою, шлуночковою асистолією, атріовентрикулярною блокадою, надшлуночковою тахікардією, блокадою гілок пучка Гіса, суправентрикулярною і шлуночковою екстрасистолією, фібриляцією шлуночків, синдромом подовженого інтервалу QT, шлуночковою тахікардією, мультифокальною шлуночковою тахікардією, синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта. Шлуночкові порушення серцевого ритму в собак можуть бути пов’язані з гострим розширенням шлунка.
Необхідно також відзначити, що аритмічний синдром може зустрічатись і у клінічно здорових собак. Так, синдром слабкості синусового вузла був випадково виявлений у клінічно здорового бультер’єра, а повну блокаду правої ніжки пучка Гіса випадково діагностували у здорового пуделя.
Раптова смерть є синдромом, що характеризується загибеллю тварини, протягом від декількох хвилин до 24 годин внаслідок зупинки серцевої діяльності на тлі асистолії або фібриляції шлуночків серця в собак, що до цього перебували у стабільному фізіологічному стані.
Заключення
Таким чином, кардіоміопатії та набуті вади серця є найбільш поширеними формами серцево-судинних захворювань у собак. В одному досліджені обстеженням собак з серцево-судинними хворобами було встановлено, що найчастіше зустрічається ендокардіоз атріовентрикулярних клапанів (49,4 %), дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) (21,1 %), перикардіальна кровотеча через ураження пухлиною (12,4 %), серцева неоплазія без явищ геморагічного перикардіального ексудату (7,0 %), дирофіляріоз (2,5 %), ендокардит (1,1 %), гіпертрофічна кардіоміопатія (ГКМП), інфекційний перикардит (0,4 %). Аритмії були виявлені у 145 з 474 клінічно обстежених собак. Головним чином це були тахіаритмії, що виникали на тлі кардіоміопатій. Аналогічні результати отримані іншими дослідниками, які з 317 хворих собак у 70,98 % діагностували мітральну недостатність, 17,03 % – дилатаційну кардіоміопатію (ДКМП), 8,83 % – cor pulmonale, 1,58 % – перикардит, 0,95 % – аортальний стеноз, 0,63 % – стеноз устя легеневої артерії.