Перикардит
Загальні відомості
Перикардит (Pericarditis) є хворобою, яка маніфестується запаленням парієнтального і вісцерального листків перикарда, накопиченням у перикарді серозного, серозно-фібринозного, гнійного, геморагічного, гнильного ексудату з наступною зміною систолічної функції міокарда, гемодинаміки, застійними явищами в великому та малому кругах кровообігу, розвитком набрякового синдрому та порушенням морфологічного та функціонального стану інших внутрішніх органів. За етіологією перикардит буває як первинним, так і вторинним, нетравматичним і травматичним; за характером утворення ексудату - фібринозним, серозним, серозно-фібринозним, фібринозним, гнійним і гнильним, геморагічним, за локалізацією - локальним та дифузним; за перебігом - хронічним і гострим.Перикардит уражає велику рогату худобу (травматичний перикардит), рідше у коней, собак, птиці та свиней.
Етіологія перикардиту
Нетравматичний перикардит, як правило, вторинного походження. Нетравматичний перикардит виникає вторинно як ускладнення різних інфекцій (ящур великої рогатої худоби; бешиха, пастерельоз та полісерозит - свиней; контагіозна плевропневмонія - коней; чума та лептоспіроз - собак), трапляється при сепсисі, зумовленому стрепто- і стафілококами або розвивається через перехід запалення із рядом розташованих органів – середостіння, міокарда, легень і плеври. Первинного походження нетравматичний перикардит виникає внаслідок простуди у нетренованих тварин та при зниженні неспецифічної імунологічної резистентності.Травматичний перикардит (Pericarditis traumatica) маніфестується виникненням у порожнині перикарда гнійно-гнильних процесів, які спричиняються травмою серцевої сумки стороннім тілом, яке перфорує перикард ззовні або з боку стравоходу (у собак і коней) чи сітки (у великої рогатої худоби). При зовнішніх травмах (первинний перикардит) етіологічними факторами хвороби можуть бути проникаючі сторонні тіла з металу, дерева або непроникаючі травми грудної стінки (переломи ребер, які травмують своїми уламками серцеву сумку).
Однак, найчастіше травматичний перикардит формується у великої рогатої худоби вторинно через перфорацію перикарду гострими металевими предметами (гвіздки, шматки дроту) із сітки (через діафрагму). Такому явищу сприяють, порушення метаболізму у корів, зокрема гіпокальціемія, гіпофосфатемія, гіпокобальтоз, гіпокупроз, гіпонатріемія, гіповітаміноз D. Через це у тварин виникає лизуха - вони постійно лижуть стіни, землю, годівниці, проковтуючи при цьому сторонні предмети. Також певну роль відіграють фізіологічні особливості прийому корму у великої рогатої худоби, а також індивідуальні особливості моторики сітки та низька чутливість сосочків спинки язика. Сітка у великої рогатої худоби скорочується у дві фази:
- задня стінка сітки втягується у порожнину органа;
- задня стінка наближається до передньої, внаслідок чого в ній затримуються сторонні тіла.
Патогенез перикардиту
Розрізняють дві стадії у розвитку перикардиту. На ранніх стадіях звичайно формується фібринозний перикардит. На парієнтальному і вісцеральному листках перикарда нашаровується фібрин, що погіршує роботу серця, спричиняє рефлекторну тахікардію та гостру больову реакцію. Нашарування фібрину можуть досягати 10-15 мм завтовшки, формуючи спайки між листками перикарда або масивні розростання сполучної тканини ("панцирне серце"), що утруднює скорочення міокарда і спричинює розлади кровообігу.Ексудативний перикардит маніфестується накопиченням у порожнині перикарда серозно-фібринозного ексудату, який тисне на серце і утруднює його діастолічне розслаблення.
При травматичному перикардиті металевий предмет, що потрапляє із стравоходу чи сітки, заносить у порожнину перикарда (серцевої сумки) мікроорганізми, які спричиняють на ранніх стадіях серозно-фібринозне, а на пізніх стадіях - гнійно-гнильне запалення. Пошкодження ділянки серця стороннім тілом може охопити лише перикард або одночасно і міокард, а у випадках перфорації стінки серця - ендокард, у деяких випадках металевий предмет перфорує міжшлуночкову перегородку.
У порожнині перикарда накопичується великий об’єм запального ексудату (10 - 20 л), який утруднює діастолічне розслаблення серця ("тампонада серця"), що призводить до зменшення систолічної спроможності міокарда і кінцево-систолічного об'єму серця, різко порушується гемодинаміка, виникає венозний застій у печінці, легенях та в інших внутрішніх органах і частинах тіла. Венозний тиск підвищується до 600 мм водяного стовпа (у здорових тварин 80-120), швидкість течії крові уповільнюється, максимальний артеріальний тиск зменшується, внаслідок чого з'являються застійні серцеві набряки. Яремні вени переповнюються кров’ю і стають напруженими.
Розлади гемодинаміки спричиняють структурні і функціональні зміни у печінці. Тканинна гіпоксія, призводить до порушення метаболізму, зокрема переважає гліколіз (анаеробний шлях розщеплення глюкози), а нестача оксигену знижує функціональні спроможності залоз шлунково-кишкового тракту. При перикардиті, зокрема травматичної етіології, синтезуються продукти запалення і розпаду ексудату, які спричиняють нейтрофільний лейкоцитоз, інтоксикацію, порушення функцій інших внутрішніх органів, гарячку.
Симптоми перикардиту
При нетравматичному перикардиті загальний стан тварини залежить від протікання основної хвороби. Ректальна температура тіла підвищується. Спостерігають тахікардію, ціаноз шкіри та слизових оболонок, болючість ділянки серця при пальпації. Аускультацією за фібринозного перикардиту діагностують шуми тертя перикарда. За інших форм ексудативного перикардита тони серця і серцевий поштовх послаблені, аускультуються шуми плескоту, венозний тиск підвищений, артеріальний - знижений. При тяжких формах хвороби розвивається переповнення яремних вен, гепатомегалія, гідроторакс і асцит. У собак на рентгенограмі силует серця різко збільшений, має сферичну форму.Травматичний перикардит у великої рогатої худоби протікає одночасно з травматичним ретикулоперитонітом. Типові симптоми - біль у серцевій ділянці, пригнічення, послаблення рефлексів, обмеження рухів хворої тварини. При вставанні, ляганні, дефекації, вставанні тварини стогнуть, стараються уникати різких рухів, подовгу стоять з широко розставленими передніми кінцівками, намагаються поставити передню частину тулуба вище і, навпроти, неохоче спускаються з гори.
Процес розвитку травматичного перикардиту проходить у дві стадії.
Перша стадія - стадія фібринозного перикардиту. Маніфестується пропасницею, пригніченням, гіпорексією та зниженням продуктивності. Рухи обережні, часто спостерігають кіфоз. Серцевий поштовх суттєво посилений, пальпація і особливо перкусія ділянки серця спричиняють різку больову реакцію тварини, за аускультації тони серця посилені і супроводжуються перикардіальними шумами тертя.
Друга стадія характеризується накопиченням спочатку серозно-фібринозного, а пізніше - гнійно-гнильного ексудату. Температура тіла підвищена, посилюється пригнічення тварини, тварини стоять з витягнутою вперед шиєю та опущеною головою, нерідко стогнуть. Розвивається анорексія, продуктивність і вгодованість знижуються. Тварини уникають робити різкі рухи, повороти, обережно лягають, а при вставанні намагаються піднятися на грудні кінцівки. У ділянці підгруддя та міжщелепному просторі з'являються набряки: безболісні, холодні, дифузні, тістоподібної консистенції.
Кон'юнктива ціанотична. Серцевий поштовх послаблений, дифузний. Пульс сягає 100-120 ударів за хвилину. Перкусійні межі серця розширені, звук у ділянці серця стає тупим, але за наявності газів у серцевій сумці у верхній ділянці серця виявляють тимпанічний звук. Тони, як правило, послаблені, приглушені, в окремих випадках, коли накопичується багато газів, можуть бути посиленими. Прослуховуються шуми плескоту. "Тампонада серця" ексудатом утруднює відтік венозної крові, спричинює різке переповнення яремних вен, швидкість течії крові уповільнена, венозний кров'яний тиск різко підвищений до 620 мм водяного стовпа, а максимальний артеріальний знижений. На електрокардіограмі (ЕКГ) виявляють різке зменшенням вольтажу всіх зубців, особливо в першому відведенні, зменшенням діастолічної паузи, наявністю екстрасистол.
Порушення гемодинаміки спричиняє ацидотичний стан, швидке і поверхневе дихання, може з'являтися кашель. Розвивається вторинна гіпотонія передшлунків, застій вмісту кишечнику. Сечовиділення і дефекація затримуються, стають болісними. В сечі знаходять білок, індикан, у крові визначають лейкоцитоз, регенеративне і навіть гіперрегенеративне зрушення нейтрофільного ядра, анеозинофілію.
Перебіг перикардиту
Фібринозний перикардит за своєчасній терапії тварини може швидко закінчитись повним одужуванням. Інші форми перикардиту перебігають більш тяжко і тривало. Інколи, коли гостре інородне тіло ушкоджує міокард та ендокард, хвороба може перебігати швидко і закінчується загибеллю тварини. Зрідка відмічають випадки, коли стороннє тіло виходить із порожнини перикарда через грудну стінку назовні або інкапсулюється у серцевій сорочці. Проте, внаслідок деструктивних змін у перикарді й міокарді, повного одужання тварин не буває.Діагноз за перикардиту
Фібринозний перикардит характеризується розвитком гарячки, тахікардією, перикардіальним шумом тертя, посиленим серцевим поштовхом. Характерна біль у серцевій ділянці, переповнення яремних вен кров'ю, зміщення (догори і назад), послаблення і дифузність серцевого поштовху, збільшення та каудальне та дорсальне зміщення ділянок серцевого притуплення, тахікардія, глухість і послаблення тонів, перикардіальні шуми плескоту, кардіальні набряки. За проведення рентгенологічного дослідження виявляють стороннє тіло або різке збільшення і нерухомість кардіальної тіні, нечіткість і зменшення площі серцево-діафрагмального трикутника. Для постановки кінцевого діагнозу проводять діагностичну пункцію перикарда (перикардіоцентез) стерильною голкою № 14 (діаметр 1 мм, довжина - 120 мм) зліва у четвертому міжреберному проміжку, на середині між лінією плечового суглоба й ліктем. Ексудативний перикардит диференціюють від гідроторакса (водянки серцевої сорочки), за якої болючість в ділянці серця відсутня і спостерігається нормальна температура тіла . За гідротораксу пункцією перикарда отримують транссудат, який відрізняється від ексудату при перикардиті меншою концентрацією протеїну (1-3 %), меншою щільністю (менше 1,016 г/л) та меншою кількістю лейкоцитів.Фібринозний перикардит слід диференціювати від гострого міокардиту та фібринозного плевриту. При плевриті шуми тертя плеври збігаються у часовій перспективі з фазами дихання. Гострий міокардит відрізняється посиленими тонами серця, стукаючим серцевим поштовхом, наявністю екстрасистолії і відсутністю перикардіальних шумів.
За природжених або набутих пороках серця ендокардіальні шуми диференціюються від перикардіальних за характером аускультативної картини, вони є фазними, тобто аускультуються під час діастоли чи систоли, і мають пункти найкращого прослуховування.
Прогноз за перикардиту
Прогноз при перикардиті від обережного до несприйнятливого і залежить від перебігу основної хвороби. Для травматичного перикардиту прогноз, як правило, абсолютно несприятливий.Лікування перикардиту
При нетравматичному вторинному перикардиті основну терапевтичну увагу приділяють усуненню причини основної хвороби. Спочатку застосовують холод на прекардіальну ділянку, потім - діуретики, глюкозу, кофеїн, антибіотики та сульфаніламіди. Із діуретичних препаратів призначають, еуфілін (підшкірно коням і коровам – 0,5-2 г, собакам – 0,05-0,1 г). теофілін (перорально великим тваринам - 2-6 г, собакам - 0,2-0,7 г), теобромін (великим тваринам - 5-10 г, дрібній рогатій худобі і свиням - 0,5-2,0, собакам 0,1-0,2 г). Кофеїн-бензоат натрію застосовують підшкірно (коням і коровам - 2-5 г, дрібній рогатій худобі і свиням - 0,5-1,5, собакам і лисицям - 0,1-0,3 г). Глюкозу краще призначати внутрішньовенно у 40 % водному розчині (великим тваринам - 30-150 г сухої речовини, дрібній рогатій худобі - 10-30, собакам - 2-8. Протимікробні засоби (антибіотики) призначають у максимальних дозах ураховуючи вид, вік хворої тварини, кратності застосування і курсу терапії.При травматичному перикардиті терапія неефективна, тому тварин піддають вимушеному забою, але за необхідності деякий час підтримують призначенням глюкози, кордіаміну, кокарбоксилази. Згодовують вітамінне сіно, траву, буряк.
Профілактика перикардиту
Своєчасно піддають терапії тварин з первинною інфекційною хворобою, усувають вплив простудних факторів і підвищують природну імунологічну резистентність організму. У профілактиці травматичного перикардиту у великої рогатої худоби має велике значення роз'яснення причин хвороби серед працівників тваринництва. Профілактують засмічення приміщень, кормів, ферм металевим сміттям. Не випасають худобу на засмічених металевими предметами пасовищах. У неблагополучних фермах пропускають сипучі корми через електромагнітні установки. Застосовують ранню діагностику і профілактику порушень вітамінно-мінерального обміну, які супроводжуються спотворенням смаку і поїданням сторонніх тіл, вводять у сітку магнітні кільця або "ловушки" і використовують магнітні зонди Телятникова, ЗМУ, ЗВМ та інші.^Наверх