Міокардит у тварин
Загальні відомості щодо міокардиту
Міокардит (Myocarditis) - запалення серцевого м’яза (міокарда), яке характеризується гострими або хронічними запальними ексудативно-проліферативними процесами у інтерстиціальній тканині та альтеративними реакціями у кардіоміоцитах, супроводжується зростанням збудливості міокарда і зменшенням його систолічної функції, розвитком екстрасистолії. Хворіють на міокардит усі види домашніх, сільськогосподарських тварин. За класифікацією міокардит буває за етіологією – первинним або вторинним, за локалізацією – вогнищевим або дифузним, за перебігом - гострим або хронічним.Етіологія міокардиту
Гострий міокардит формується як вторинна хвороба за інфекцій (сибірка, ящур, енцефаломієліт, мит, інфекційна анемія, чума і бешиха свиней, чума собак, бореліоз), незаразних (ендокардит, перикардит, пневмонія, ларингіт, пієлонефрит, піометра) та інвазіях (бабезіоз, нуталіоз), різних інтоксикаціях. У собак часто виникає за парвовірусного ентериту, через розвиток алергічних і аутоімунних реакції організму, сенсибілізованних тим чи іншим антигеном або деякими лікарськими засобами (лікарський міокардит). Міокардит може виникати за мікотоксикозів.Патогенез міокардиту
Запалення міокарда формується за впливу на нього токсинів та метаболітів різних мікроорганізмів і перебігає за типом алергічного запалення. У деяких випадках міокардит формується як вторинна органоспецифічна хвороба, коли відбувається альтерація окремих тканин і органів, зокрема міокарда. За цих обставин через імунну відповідь на аутоантигени синтезуються сенсибілізовані лімфоцити і аутоантитіла, які мають ключову роль у альтеративних реакціях.На початкових стадіях хвороби превалюють ексудативні процеси і набухання волокон серцового м’яза, пізніше формуються альтеративні та проліферативні процеси.
За професором Г. В. Домрачевим ізолюють два періоди у виникненні міокардиту. У перший період, коли в міокарді ще не розвились суттєві зміни, відбувається різке посилення систолічної функції серця і прискорення пульсу без послаблення сили скорочення міокарда, внаслідок чого зростає артеріальний кров’яний тиск і швидкість течії крові. У другому періоді, коли в міокарді відбуваються тяжкі деструктивні, дегенеративні та дистрофічні зміни, систолічна функція серця знижується, що призводить до підвищення венозного кров’яного тиску, зниження артеріального кров’яного тиску, зменшення швидкості течії крові і розвиток диспное, ціанозу, кардіальних (застійних) набряків і аритмій, блокад.
Симптоми міокардита
Реєструють підвищену ректальну температуру тіла, різке пригнічення, гіпорексію або анорексію, знижену працездатність і продуктивність. У першу стадію хвороби через подразнення нервово-рецепторного апарату відбувається посилення кардіальної діяльності:- діагностують тахікардію (у коней - до 60-90, у корів - до 90-100)
- посилений перший тон серця
- стукаючий і посилений серцевий поштовх
- максимальний артеріальний кров’яний тиск підвищується до 150-160 мм
- мінімальний артеріальний кров’яний тискзростає до 60-70 мм або знаходиться в межах норми
- зростає швидкість течії крові
- часто на електрокардіограмі діагностують шлуночкові екстрасистоли.
У другій фазі розвитку міокардиту (якщо не відбулось одужання тварини) внаслідок важких дегенеративних процесів у міокарді реєструють всі основні клінічні ознаки та симптоми загальної серцево-судинної недостатності. Пульс стає малим, слабкого наповнення, тони серця і серцевий поштовх послаблюються. Інколи за брадикардії виникають ритм галопу і функціональні ендокардіальні шуми, які виникають через розширення прожнини шлуночків серця і відносної недостатності мітрального і трикуспідального клапанів або за зниження тонусу й розширенні м'язових кілець аорти та легеневої артерії. Максимальний артеріальний кров’яний тиск знижується до 80-90 мм. Мінімальний артеріальний кров’яний тиск залишається досить високим на рівні 60-70 мм ртутного стовба, венозний кров'яний тиск зростає до 200-300 мм водяного стовпа, вени шкіри і слизових оболонок добре контурують, швидкість течії крові знижується. Внаслідок ослаблення кардіальної функції міокардит часто ускладнюється прогресуючими набряками, які за одужання тварини поступово зникають. На електрокардіограмах хворих на міокардит тварин знаходять зниження або інверсію зубця Т, відносне або абсолютне подовження інтервалів PQ і QT за короткого діастолічного періоду, депресію та деформацію сегмента ST, зміна збудливості серця, виникає миготлива аритмія, аза більш тривалого перебігу хвороби – аритмії з порушенням функції провідності (зокрема атріовентрикулярна блокада різних ступенів). Відбувається дисфункція інших систем і органів, розвивається поліорганна недостатність. Загальноклінічним аналізом периферичної крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз і часто еозинофілію.
Перебіг за міокардиту
Гострий міокардит перебігає від кількох днів до кількох тижнів, а хронічний протікає місяцями.Діагноз за міокардиту
Діагноз ставлять за типовими симптомами (посилення тонів серця, тахікардія, підвищення максимального артеріального кров’яного тиску, екстрасистолія, набряки і важкий стан за підвищеній температурі тіла). Важливе діагностичне значення мають результати електрокардіографічного дослідження. У практичній діяльності використовують функціональну пробу: проводять тварину, після чого підраховують частоту пульсу. За міокардиту частота пульсу продовжує зростати після припинення руху тварини протягом 2-5 хв, що свідчить про підвищену збудливість серця, яка притаманна для цієї хвороби.Міокардит треба диференціювати від міокардозу, перикардиту та ендокардиту. Фібринозний перикардит відрізняють за типовими для нього шумами тертя, а гнійно-гнильний ексудативний перикардит - симтомокомплексом "тампонади" серця з характерними шумами плескоту. Ендокардит асоціюється з стійкими ендокардіальними шумами. Другу стадію міокардиту важко віддиференціювати від міокардозу.
Прогноз міокардиту
Прогноз при міокардиті здебільшого обережний, він залежить від тяжкості і характеру основної хвороби. За своєчасної та ефективної терапії гострий міокардит закінчується повним одуженням тварини з відновленням працездатності і продуктивності. За тяжких форм дифузного міокардиту прогноз - несприятливий. Хвороба за хронічного перебігу може ускладнюватись міокардіофіброзом, за якого різко знижуються працездатність і продуктивність тварин.Лікування за міокардиту
Лікування за міокардиту залежить від етіології основного захворювання. За інфекційного міокардиту в якості етіотропної терапії використовують: антимікробні препарати (зокрема антибіотики - ампіокс, ампіцилін, клафоран, цефтріаксон, релін, цефазолін, кефзол та інші, сульфаніламіди – сульфален, бісептол, сульфадимезин та інші), імуноспецифічні сироватки, імуноглобуліни, інтерферон тощо. За аутоімунного міокардиту внутрішньом'язово вводять антилімфоцитарну сироватку або антилімфоцитарний глобулін у дозі 1-2 мл на кг маси тіла, використовують також кортизон або гідрокортизон.Хворим тваринам організують повний спокій, захист їх від шумів і яскравого світла. На прекордіальну ділянку прикладують холод у вигляді гумового мішка з холодною водою або льодом. У тяжких випадках використовують інгаляцію кисню (80-120 л - великим і 10-15 л - дрібним тваринам зі швидкістю 10-15 л за хвилину). Оксиген можна застосовувати також підшкірно (6-10 л - великим і 0,5-1 л - дрібним тваринам). На ранніх стадіях гострого міокардиту ефективним є призначення протиалергічних засобів. Використовують натрію саліцилат (перорально великим тваринам - 10-75 г, собакам – 0,2-2 г; внутрішньовенно 10 % розчин великим тваринам - 5-20 г у розрахунку на суху речовину), амідопірин (перорально великим тваринам 30-50 г), кальцію глюконат або хлорид (внутрішньовенно 10 % розчин на суху речовину 10-40 г - великим тваринам, 1-3 - дрібній рогатій худобі, 0,2-2 г - собакам), димедрол (підшкірно коням – 0,1-0,5 г, великій рогатій худобі – 0,3-0,6, собакам - 0,2-0,4 г); тавегіл (собакам внутрішньом'язово 0,1 % розчин по 0,5-1 мл 2-3 рази на добу). З глюкокортикоїдних гормональних препаратів використовують кортикотропін, кортизон, преднізолон і його аналоги. Кортикотропін застосовують внутрішньом'язово на ізотонічному розчині хлориду натрію великим тваринам - 1,5-5 тис. ОД, кортизону ацетат застосовують всередину великим тваринам - 1-1,5 г. Гормональні препарати пригнічують синтез антитіл і зменшують проникність капілярів, зменшуючи тим самим надходження алергенів у кров'яне русло.
Призначення препаратів наперстянки та інших серцевих глікозидів за гострого міокардиту є протипоказаним, оскільки вони посилюють і без того напружену роботу серця. У протилежному випадку може швидко настати параліч серця або виникнуть важкі розлади серцевого ритму. За сильно підвищеній збудливості міокарда призначають валеріану (коням - 25-50 г великій рогатій худобі - 50-100, дрібній рогатій худобі - 5-15, собакам - 1-5 г), а також інші седативні засоби. За міокардиту добрий ефект має призначення серцевих аналептиків, зокрема препаратів камфори – кордіамін, камфору, коразол, сульфокамфокаїн. Камфору застосовують підшкірно і 20 % олійний розчин для ін'єкцій (20-40 мл - великим тваринам, 3-6 - дрібній рогатій худобі і свиням, 1-2 мл - собакам). Коразол використовують підшкірно великим тваринам по 0,5-2 г. Кордіамін також призначають підшкірно по 15-20 мл великим і 2-4 мл дрібним тваринам, собакам - по 0,2-1 мл.
Для нормалізації функції серцево-судинної системи, зокрема метаболізму, внутрішньовенно вводять 30-40 % розчин глюкози, собакам - внутрішньом'язово актовегін по 2 - 4 мл кілька разів на тиждень. За терапії високоцінних тварин, особливо у випадках розвитку аритмій, призначають ніковерин, кокарбоксилазу, кордарон, курантил , новокаїнамід, анаприлін (обзидан).
Профілактика міокардиту
Своєчасна терапія тварин за хвороб, що можуть ускладнюватися міокардитом, застосуванням за цих обставин протиалергічних і дезінтоксикаційних препаратів і засобів.^Наверх