Вконтакте Одноклассники Фейсбук Гугл+ Английский Испанский Итальянский Русский Украинский

Реклама

Дирофіляріоз собак: поширення та біологія збудника


Дирофіляріоз собак: поширення та біологія збудника

Дирофіляріоз - нематодозне, природно-осередкове захворювання м’ясоїдних тварин (собак, вовків, котів, тигрів, леопардів та ін.), широко розповсюджене в країнах з тропічним і субтропічним кліматом.

Собака являється господарем декількох представників філяріат. У правій половині серця собак паразитує Dirofilaria immitis (Leidy, 1856), у підшкірній клітковині Dirofilaria repens (Railliet et Henry, 1911), у порожнині тіла - Acanthocheilonema dracunculoides (Cobbold, 1870), у навколонирковій жировій тканині - Acanthocheilonema reconditum (Grassi, 1890), а також Acanthocheilonema grassii (Noe, 1907) - імагінальна стадія якої паразитує як в порожнині тіла, так і в підшкірній та міжм'язовій тканинах господаря.

Найчастіше збудниками дирофіляріозу у собак є нематоди Dirofilaria immitis і Dirofilaria repens (клас Nematoda, підряд Filariata, родина Filariidae, рід Dirofilaria).

Інвазія D. repens реєструється у багатьох країнах Європи, Азії і Африки. Найбільше поширення D. repens (більше 30% досліджуваних собак) описано в деяких регіонах Італії, в Ірані, Югославії, Туреччині, Індії, Казахстані і Шрі-Ланці.

Можливо, нематоди наявні і в інших країнах Старого Світу, де вони ще не описані з причини недостатніх специфічних досліджень цього захворювання, яке вважається умовно патогенним у собак, або внаслідок використання неточних технічних засобів дослідження, коли мікрофілярії D. repens приймалися за мікрофілярії D. immitis, так як обидва види часто зустрічаються разом в одному регіоні.

Більш патогенна кардіонематода D. immitis ендемічна для Америки, Африки, Азії, Австралії і Південної Європи. На жаль, літературні дані, які присвячені Азії і Африці, неповні, оскільки філяріозні інвазії псових не булі диференційовані до рівня виду.

Наявність дирофіляріозу серед диких м'ясоїдних і переносників інвазії (комарі родів Culex, Aedes, Anopheles) сприяє підтриманню популяції паразита в природньому вогнищі.

Захворювання має тенденцію до поширення із субтропіків у регіони з помірним кліматом. Важливі питання про причини поширення дирофіляріозу, а саме - про генетичну і кліматичну адаптації паразита, а також про розповсюдження проміжних господарів, до цього часу залишаються без відповіді.

Більшість дослідників вважає, що, в певній мірі, цьому сприяли слідуючі фактори: різка зміна екологічних умов окремих територій і відносне потепління клімату; активізація основних переносників захворювання (комарі видів Anopheles, Culex, Aedes); збільшення міжнародних подорожей з домашніми тваринами і зростанням враженості тварин родини псових дирофіляріями (ураженість собак на території СНД коливається від 1,4 до 44,5%).

Екзотичні тварини зоопарків також можуть являтися джерелом подальшого розповсюдження дирофіляріозу.

Численні літературні дані свідчать, що найчастіше дирофіляріоз у країнах СНД викликається двома збудниками - Dirofilaria immitis і Dirofilaria repens. Перший вид часто реєструється у собак в Хабаровському краї, Узбекистані, на півдні Казахстану, в Закавказзі. Другий вид має значне поширення у тварин Азербайджану, північного Кавказу і Казахстану, в Нахічеванській республіці, Ростовській області, Криму.

У бувшому СРСР північною межею ареалу D. immitis у собак була територія АзССР, яка межувала з Іраном, тобто приблизно 40º північної широти, а для D. repens вона проходила приблизно на широті Саратова.( 51º п.ш. ).

Інформація про виявлення збудника дирофіляріозу у собак центральних регіонів України вперше опублікована у 1988 році Міщишином В.Т., який виявив його при видаленні пухлини в ділянці лицьового черепа. Збудник віднесений до виду D. repens.

У Криму дирофіляріоз собак описано О. Карвовським і співавторами, у Сумській області ця хвороба в собак була зареєстрована І. С. Дахно і співавторами, в Київському регіоні - А.І. Поживіл та ін.

За даними S. Pampiglione географічне поширення клінічних випадків дирофіляріозу у людей повторює географічне поширення цієї інвазії у собак в деяких країнах (Італія, Греція, Франція, Шрі-Ланка), а також у котів (Малайзія) та диких м'ясоїдних.

На 1995 р. в світі зареєстровано 397 клінічних випадків дирофіляріозу у людей в 30 країнах, в основному в Старому Світі з ендемічними вогнищами в Південній і Східній Європі, Малій і Центральній Азії та на Шрі Ланці. Найбільш враженою країною світу є Італія, де діагностовано 168 випадків захворювання людей на дирофіляріоз.

У період з 1915 по 1966 p. в СНД було зареєстровано 113 випадків дирофіляріозу у людей, викликаного D. repens, у тому числі у жителів Російської Федерації  86. Зараження людей в РФ зареєстровано, в основному, в південних регіонах (Астраханська, Волгоградська області, Краснодарський край) і на Далекому Сході, а також внаслідок завезення в РФ - із України, Закавказзя і Середньої Азії. Достовірно відомо 3 місцевих випадки зараження жителів Московської, Тульської областей, Алтайського краю.

В цілому території, де відмічались випадки місцевого дирофіляріозу, знаходились в межах ізотерм січня з температурою від 0 до -16°С і ізотерм червня з температурою від +16 до > +32°С з коливаннями сонячної радіації від 80 до > 160 ккал на 1 см в рік.

36 клінічних випадків дирофіляріозу у людей було зареєстровано в Україні протягом 1986-1995 pp. У Києві виявлено 8 клінічних випадків дирофіляріозу в офтальмології.

Зараження собак і людей дирофіляріозом відбувається через проміжних живителів - комарів різних родів (Aedes, Culex, Mansonoides, Anopheles, Armigeres) під час їх живлення кров’ю; при цьому мікродирофілярії проникають із хоботка комара в кров дефінітивних та факультативних господарів.

Існують відомості, що інвазійні мікродирофілярії можуть проникати в організм дефінітивного господаря не тільки із хоботка при ссанні крові, але і активно через шкіру собак.

Слід зазначити, що личинки можуть проникати через шкіру лише при наявності певної вологості, а при попаданні на суху шкіру вони швидко гинуть.

Деякі дослідники вважають, що розвиток D. immitis може проходити і в тілі бліх. Встановлено, що в організмі бліх (Ctenocephalus felis та ін.) личинки D.immitis здійснюють дві линьки і перетворюються в інвазійні личинки, які концентруються у головній і грудній частинах тіла бліх. Проникнення інвазійних личинок дирофілярій із бліх в організм собак відбувається тільки в період укуса.

Звичайними проміжними господарями для D. immitis вважають такі види комарів: Anopheles maculipennis, An. bifurkatus, An. hyrcanus, An. superpictus і Aedes vexans.

При наявності великої кількості лабораторних досліджень і спеціального вивчення агентів, які беруть участь у передачі D. immitis, у випадку D. repens дослідження до цих пір обмежені і ідентичність природніх біологічних переносників інвазії до цього часу точно не встановлена у багатьох країнах.

Webber W.A.F, F. Hawking виявили, що період розвитку D. repens залежить від виду проміжного господаря. Вони показали, що при температурі 24-27С і однаковій вологості личинки досягають інвазійної стадії в An. stephensii через 10-11 днів, в An. maculipennis через 12-13 днів, і в Aе. aegypti - через 13-21 день.

Італійський дослідник M. Coluzzi прослідкував в експериментальних умовах розвиток личинок D. repens до інвазійної стадії в кліщах (Ixodes ricinus, Rhipicephalus sanguineus), ґедзях (Tabanus bovis, Haematopota variegata, Chysops caecuties) і в москіті Phlebotomus perniciosus.

Худовердиев Т.П. провів експериментальне зараження кровосисних двокрилих комах (мокреців, мошок, ґедзів, конячої кровососки) мікрофіляріями D. repens в умовах Нахічеванської АРСР і встановив, що в їх організмі мікрофілярії не розвиваються до інвазійної стадії. Повний цикл розвитку дирофілярій проходив лише у двох видів комарів (A. caspius і C. pipiens), які найчастіше спонтанно заражуються мікродирофіляріями і мають широке поширення в низинах Нахічеванської АРСР.

У Північній Італії потенційними переносниками інвазії для собак є Ае. caspius, Ае. vexans, An. maculipennis, C.modestus і С. pipiens. Особливо велика небезпека перенесення інвазії у червні, коли мінімальна температура по¬вітря не падає нижче 18°С.

К. Gunewardene успішно інвазував слідуючі види комах в лабораторних умовах: Taeniorhynchus uniformis, T. annuliferus, Ar.obturbans, Ae.aegypti, An.hircanus var. nigerrimus, An. barbirostris. Смертність Ае. aegypti, інвазованих D. repens, була вищою протягом перших 5 днів і показувала пряму залежність від щільності мікрофілярій в крові, що заковтували комарі.

У багатьох регіонах бувшого Радянського Союзу К. Й. Скрябин і Н. П. Шихобалова вважають основними переносниками інвазії дирофілярій Ае. aegypti і An. мaculipennis.

Оптимальна температура для розвитку личинок дирофілярій в комарах коливається у межах 27-28 °С. При такій температурі личинки першої стадії виявляються через 1-2 дні з моменту зараження комарів, личинки другої стадії - на 4-7 добу, а інвазійні личинки - на 9-10 добу, при 23-24°С розвиток личинок закінчується на 13-14 добу, а при 19-20°С личинки не досягають інвазійної стадії. При температурі 29-31° С, яка в основному відмічається у червні і липні, інвазійні личинки виявляються через 7 днів після зараження. Тому інвазовані комарі найбільш небезпечні в червні-липні. Однак, слід відмітити, що висока температура, з одного боку, прискорює розвиток дирофілярій, а з іншого боку, викликає підвищенну смертність заражених екземплярів комарів. Так, у червні із 120 заражених комарів, які утримувались при 29-31°С, на 7-8 день залишилось тільки 12 екземплярів. Відомі випадки трансплацентарної передачі мікрофілярій щенятам.

Середня тривалість життя статевозрілих гельмінтів у дефінітивному господарі - до 5 років у собак і біля 2,5 років у котів.

За даними M.C. Sharma найчастіше вражаються дирофіляріями собаки у віці 3,5-7, 25 років. Собаки, які утримувались у дворах, вражались частіше (6,7%), ніж ті, що утримувались у квартирах (3,5%). D. immitis виявлена у 2,7% самців і у 1,1% самок, D. repens - відповідно у 1,4% і 0,6% самців і самок. Інвазованість короткошерстних собак D. immitis склала 2,7%, а D. repens - 0,9%, середньошерстих - відповідно 1,6% і 0%, довгошерстих - відповідно 0,9% і 1,8%.

Серед обстежених собак у віці 3-4, 5-6 і 7-8 років зараженими виявились відповідно 50,0, 45,4, 37,5%. У собак віком до 2 років і старше 10 років відмічається низька ступінь інвазії.

Hoskins J.D. та інші встановили, що інвазованість собак D. immitis дрібних, великих і середніх по живій масі порід склала відповідно 23,5, 15,9 і 60,6%. Встановлено суттєве збільшення інвазованості собак з живою масою більше 15 кг.

Мікрофілярії виявляються частіше у чистокровних породистих собак (39,2%), ніж у безпородних (27,4%). Висока паразитемія (до 100 і більше мікрофілярій в 1 мм3 крові) та найчастіше враження більш характерні для собак з короткою шерстю (бульдоги, боксери і т.д.), ніж для довгошерстних собак (спанієлі, німецькі вівчарки і т. д.).

Людина являється факультативним господарем, в організмі якого дирофілярії, як правило, не досягають статевозрілої стадії.

У літературі, в 1929 р. описаний єдиний випадок, коли у людини D. repens досягла статевої зрілості. Цей статевозрілий самець був видалений у 1927 р. Палем у м. Харкові в жінки з пухлини нижньої повіки.

Відмічено пік сезонності у виявленні випадків дирофіляріозу людей з червня по вересень.

Мікрофілярії розподіляються у капілярах, артеріолах, венулах і в більших судинах. У периферичних судинах вони бувають в окремі проміжки часу, періодично зникають.

Характер міграції різних типів мікрофілярій у периферичній крові буває слідуючим:

  1. Періодичне перебування: наявний виражений пік концентрації мікрофілярій у периферичній крові, який настає у визначений час доби, в інший час мікрофілярії відсутні, пік може бути як нічним, так і денним.
  2. Постійне перебування: мікрофілярії у великій кількості знаходяться в периферичній крові на протязі всієї доби.
  3. Субперіодичний тип: характеризується невисоким, але стійким піком. Цей пік також буває нічним і денним. Є тип мікрофілярій, у яких відсутня періодичність.

За даними Е.І. Шлейхера, у D. repens, на відміну від D. immitis, не відмічається добової періодичності перебування мікрофілярій в периферичному руслі, але досить чітко виявляється сезонна періодичність. Максимальна кількість мікрофілярій D. repens в периферичній крові реєструється літом - у липні, серпні і вересні, мінімальна кількість - у листопаді і грудні.

На відміну від біологічного господаря (м’ясоїдні), у людини мікрофіляремія при інвазії D. repens практично відсутня. Офіційно зареєстрований лише один випадок виявлення мікродирофілярій в крові людини.

У наш час, виходячи із збільшення кількості клінічних випадків захворювання собак на дирофіляріоз, які виявлені за останні роки, слід зробити висновок про швидке поширення цієї інвазії в зоонозі різних країн світу.

Допускають ймовірність того, що в районах, де інвазія серед псових являється ендемічною, існує об'єктивно багато клінічних випадків захворювання у людей.

Література

  1. Павліковська Т.М. Ситуація з паразитарних хвороб в Україні та шляхи її поліпшення // Збірник праць Луганського національного аграрного університету. 2003. – № 31-43. – С. 601-605.
  2. Поживіл А. І., Міщишин В. Т., Галат В. Ф. Випадки захворювання собак на дирофіляріоз в Україні // Зб. матер. ІІІ Міжн. наук.-практ. конф. 8-9 жовтня 1998 р., м. Київ / Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домащніх тварин. – К., 1998. – С. 114-116
  3. Карвовський О., Макарович М., Тростянецька Ю., Макарович Т. Дирофіляріоз собак у Криму // Ветеринарна медицина України. - 1997. – № 5. – С. 26.
  4. Дахно І.С., Немешкало Ю.П., Дахно Г.П., Шкурка К.П. Дирофіляріоз собак у Північно-Східній частині України // Зб. матер. ІІІ Міжнар. наук-практ. конф.// 8-9 жовтня 1998 р., м. Київ.// “Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домашніх тварин”.- К., 1998.- С. 97-99.
  5. Поживіл А. І., Міщишин В. Т., Галат В. Ф. Випадки захворювання собак на дирофіляріоз в Україні // Зб. матер. ІІІ Міжн. наук.-практ. конф. 8-9 жовтня 1998 р., м. Київ / Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домащніх тварин. – К., 1998. – С. 114-116
  6. Webber W.A.F, Hawking F. Experimental maintenance of Dirofilaria repens and D. immitis in dogs. Exptl. Parasitol.- 1955/ – vol. 4. – P. 143-164.
  7. Coluzzi M. Osservazioni sperimentali sul comportamento di Dirofilaria repens in diversi gruppi di artropodi ematofagi. Parassitologia, 1964. – vol. 6. – P. 57-62.
  8. Gunewardene K. Observations on the development of Dirofilaria repens in Aedes (Stegomyia) albopictus and other common mosquitoes of Ceylon. Ceylon. J. Med. Sci. – 1956. vol. 9. – P. 45-53.
  9. Sharma M.C., Pachauri S.P. Prevalence of canine dirofilariasis in Tarai with particular reference to environment and length of hair // Indian J. Microbiol.- 1979.- vol.19.-№3.- P. 114-117.
  10. Hoskins J.D., Hagstad H.V., Hribernik T.N., Breitschwerdt E.B. Heartworm disease in dogs from Louisiana: pretreatment clinical and laboratory evalution // J. Amer. Anim. Hosp. Assoc.- 1984.- vol.20.- №2.- P. 205-210.
  11. Шлейхер Э.И. К вопросу о дирофиляриозе подкожной клетчатки собак.- Сборник работ по гельминтологии, посвященные акад. К. И. Скрябину, М., 1948. – С. 247-250.
  12. Скрябин А.С., Сальман Г.Я. Первый случай обнаружения нематоды Dirofilaria repens Railliet et Henry, 1911 (Spirurida, Filariidae) у человека в Крыму // Мед. паразитол.-1979.-№ 4.-С. 76-77.

Корисно знати


^Наверх